Стою собі у вагоні метро, читаю книжку, доїжджаю до кінцевої, бо там виходити. Весь в своїх думках підходжу до дверей разом з іншими пасажирами, а тут голос із динаміків: "Дякую, що скористалися Київським метрополітеном". І як раз в той самий рідкісний для метро момент тиші, у мене випадково виривається вголос думка: "Та нема за що!", - і тільки по посмішках навколо зрозумів, що сказав це вголос і всі почули.