- Кохана, чому ти не брала трубку?
- Я була в душі.
- Голюсінька?
- Ні, б***ь. В аквалангу.

Був один хлопець, якого зачарувала чарівниця. Він міг говорити тільки одне слово в рік. І цей хлопець закохався, він 7 років не говорив ні слова і зібрав 7 слів. Він підійшов до дівчини і сказав: "я люблю тебе виходь за мене заміж", а вона витягла навушники і запитала: "що?"

Чоловіки, якщо ви зустріли дівчину: очі - вишеньки, груди - персики, фігурка - грушечка... Це - не любов! Це - авітаміноз! Фрукти їсти треба!

— А шо це ви, куме, в себе вдома портрета Януковича повісили? Чи може ви, боронь боже, до Партії регіонів уступили?
— Та ні, куме, бог милував; це я, як добряче випивши додому приходжу й сую два пальці в рота, а не блюється, то хвилин зо 2-3 на портрета дивлюся…

Створив був бог мавпу. А потім дивиться — та ні, людина все ж краще. Тому він зібрав усіх мавп і наказав їм, щоби до завтра всі вони стали людьми. Цілу ніч мавпи відрізали собі хвости, голились, зрештою, як прокинувся Господь, бачить — краса!
Живуть собі люди в білих хатинках, поруч вишневі садки, хрущі над деревами гудуть…
Та раптом бачить — що це?! Декотрі мавпи все ще в лісі по деревах стрибають! Тут він як гримне на них:
— Я Господь ваш, я вас сотворив, як ви смієте не підкорятись моїм наказам?!
Мавпи спершу перелякались, поховались у кущі, аж відтак найсміливіша вилазить і каже забуханим голосом: “А ми па-украiнскi нє панiмаєм!”

Одна моя знайома, дуже вродлива, струнка висока дівчина, скульптор за професією, що належить до тієї нечисленої групи жінок, котрі є просто магічно привабливими для мужчин всіх вікових груп і категорій.
Оскільки жодні природні дані не є запорукою сталого успіху у мужчин, а він для неї просто незамінний, то ця дівчина відвідує тренажерний зал, обладнаний у одній із шкіл.

У тренажерних залах існує неписане правило: відвідувачі не зосереджують уваги один на одному і виконують програми, індивідуально підібрані тренером в залежності від фізичної підготовки, статури, віку тощо. Проте щоразу...

Аки блудна дщерь у батьківській хаті на Різдво полізла у коробку зі старими фотками. Дійшла висновку, що усі старі дофейсбучні фотки поділяються на кілька груп:
1) кто всє еті люді? (слава Цукерберґу за теґування!)
2) огоспадібожежмой!
3) оцю подалі - в людини сім'я, діти...
4) де це я?
5) я?

Десь півроку тому, на другий тиждень перебування на Полтавщині снідаємо манною кашею: я, мої колеги з Києва, Луганська та Запоріжжя і один місцевий з Лохвиці, Руслан. Спробувавши сніданок, останній дивно дивиться на нього й каже: "I love kakashka!" - чистюсінською навіть не англійською, а австралійською (не "ай лав", а "ай лов"). Ми всі роззявляємо роти й широко розплющеними очима дивимося на Руслана. І тут він, не розуміючи причин нашої спантеличеності, повторює з розстановкою: "Ловка кашка!". До нас нарешті доходить: Руслан хвалить манну кашу). Пауза. Регіт.))

Є така публіка, котра вважає себе інтелігенцією лише за те, що має інтелігентних предків до надцятого коліна. Ця публіка зневажає тих хто не торчить від Муратовой і Тарковського, тих хто не бачить в "Чорному квадраті" нічого крім чорного квадрату, а інтелігентів від станку вважає за бидло.

І ось, одній з таких дівчат я вирішив зробити жарт. Скинув на її компьютер вибрані твори Леся Подерев"янського і описав їх наступним чином:

-Ось, дивись, це аудіозапис творчих вечорів де український драматург читає свої твори. Ось, наприклад, "Казка про ріпку". Це п"єса про вчених, яківивчають приро...

Інколи буває що дівідюк плутає звукові стрічки та зображення, якшо диск забацаний.
Це був епіграф, а ось і сама історія. Одразу кажу, що ніхто не вірить ні мені, ні живому свідку, який мало не став мертвим від реготу. Але я присягаюся, що це правда.
Коли ще я не мав інтернету, я записав у приятеля диск з фільмами Акіро Куросави. Він ще скинув на болванку твори Леся Подерев"янського. Ось, врубаємо дівідюк. Чорно-білий японський пейзаж. Тітри ієрогліфами. Самураї. І все це супроводжується голосом Митця, який постійно повторює одну фразу:"чм* японське... чм* японське... чм* японське... чм* ...