— Ви на мене так дивитеся, немов я збираюся померти.

— Хто першиј на починок, тому ј најщедрішиј ужинок.

— Словесниј хлам газетних шпальт ряснить најрізноманітнішими варіянтами перебігу подіј і повідомленнями. Маю і для вас дещо цікавеньке.

— Я вирушаю до обіјмів Морфея.

— Коли мишеј боїшся, на брамі повісся, ти ізгинь, пропади і до мене не ходи, цур тобі, пек!
— Вважајмо, що я цього не чув!

— Понад усе на світі я прагну двох речеј, по-перше: сметани, і по-друге: багато сметани. Е, ні, брешу, брешу. Багато сметани не бува!

— Дякую тобі, Боже, що я не москаль!

— Не щодня припада бачити таких чудових дерев. Це блаженство. Я мов у раю.

Одного чудового літнього дня 1991 року я їхав у міському автобусі по Золотоноші від зупинки «Двірець» до зупинки «РМЗ». А на проміжніј з. «Автовокзал» напхалося стільки народу з лантухами та кравчучками, так вельми, що јој! Зајти до автобусу було просто неможливо. Одна жінка, яка ніяк не могла ся проштовхати до салону, заголосила:
— Та щож це таке робиться? Люди добрі! Ради Бога допоможіть!
Інша дебела баба (мабуть їсть як не в себе), штовхаючися, пересувалася від входу до середини автобусу, потягла за собою якогось діда, що стояв у проході. А дід каже:
— Не штовхајтеся!
Баба:
— Не...

Одного разу осіннього вечора 1996 року ми з друзякою Вітьком поверталися додому дизелем-потягом од Черкас до Золотоноші. А у Черкасах на потяг набилося дуже багацько голоти і тому нам довелося стояти у тамбурі. Нашу увагу привернув до себе один чолов'яга, що їхав до Золотоноші (хтів написати «Фајного міста Золотоноші», але згадав, що вже є таке місто на Вкраїні, це - Тернопіль). Він купив собі в Черкасах нового велосипеда і поставив разом з двома великими торбами біля стіни у тамбур. Нороду натовклося стільки, що навіть кондукторка не змогла протиснутися, щоби продати нам квитки і стояла вк...