Зустрічаються два нових українця:
– Знаєш, Шехтман, тільки вчора дав тобі чудову рекомендацію. Я сказав, що ти достойно заробляєш, що в тебе квартира біля Хрещатика площею 550 квадратних метрів, 3 чотирьохповерхові дачі зовсім під Києвом. Гроші самі падають тобі до кишень…
– Дякую, друже Зельцер, а з ким ти це спілкувався?
– Як з ким? З податковим інспектором.

Євреї з бідної сільської громади звернулися до Зінгера, хозяїна великого вугільного складу у Львові, щоб він пожертвував їм на бідність декілька вагонів вугілля. Він відповів:
– Жертвувати не буду. Можу продати 10 вагонів за півціни.
Бідна єврейська громада погодилась і взяла 5 вагонів вугілля. Пройшло три місяці, але гроші за вугілля не заплатили. Зінгер згадав про борг і отримав письмову відповідь:
„Ваш лист нас дуже здивував. Ви обіцяли продати 10 вагонів за півціни, тобто за ціну 5 вагонів. Ми взяли 5 вагонів. Претензій до Вас не маємо. А що Вам треба?”

Сват влаштував, щоб потенційний наречений зміг оглянути будинок потенційного майбутнього тестя.
– Обраті вніманіє, 12 комнат, 2 кухні, 3 туалєта і ванни! Апаратура, техніка, шикарні мєблі, золото, картіни!.. Очєнь порядний чєловєк!
Потенційний наречений виявився недовірливим:
– А шо, так нє можєт бить, шо усі еті вєщі він отдожіл у родичєй, друзєй, сосєдєй, шоб мєня удівіть. А потом всьо отдаст назад і тут нічєго нє будєт?
– Ой, дурниці, Хто такому жуліку шось позичить?!!

Цукровий магнат Файнблюм звільнив торгового агента Йосалєвіча. Його друг запитує:
– Нащо ти його вигнал, он такі нєплохо работал?
– Можєт і хорошо работал. Но он всєм рассказивал, шо я ідійот…
– О, тогда другоє дєло. Сєкрети фірми разглашать нєльзя!

Цукровий магнат Файнблюм звільнив торгового агента Йосалєвіча. Його друг запитує:
– Нащо ти його вигнал, он такі нєплохо работал?
– Можєт і хорошо работал. Но он всєм рассказивал, шо я ідійот…
– О, тогда другоє дєло. Сєкрети фірми разглашать нєльзя!

– Лікарю, мій трирічний син не хоче їсти манну кашу... Що робити?!!
– Не турбуйтесь, це вікове. Буде старенький – випадуть зуби – знову буде їсти..

30-е годы ХХІ века. Россия. Москва-Лужковая. 332-я средняя школа. Урок русского языка. Учительница:
- Дети, правильно писать не "красавчик", а "красавчег"! Не "медведь", а "медвед"! Не "привет", а "превед"!

Гучний банкет з якогось приводу. Багато незнайомих людей. За одним столиком випадково опинилися двоє нових українців. Познайомилися. Сподобалися один одному. Добряче випили. Пішли розмови „за жізнь”. Поговорили про погоду, спорт, політику, податки, роботу, перейшли на тему про сексуальний героїзм. Один каже:
– Оце, Вован, бачиш – ота блондінка з шикарними губами та бюстом?
– Угу...
– Це моя дружина!
– А оце, глянь – брюнетка з ногами від вух?
– Угу...
– То це моя коханка!
Другий дивиться на зал п’яними очима, натужно щось розмірковує і врешті каже:
– Дивно, Колян, а у мене все теж саме, але навпаки...

Двоє нових українців поїхали на екскурсію до Севастополя. Їдуть вулицею, бачать стоїть пам’ятник. На пам’ятнику – надцятеро матросів з ґвинтівками, автоматами, пістолетами, кулеметами та прапорами. Надпис „Слава героям-морякам!” Один новий зачаровано каже:
– Диви! Славко – крутий чувак! Бач, шо зліпив!!!
– А шо?
– Ну бач, який пам’ятник відбабахав!!! Бач, шо написано: „Слава – героям-морякам!” Оце – реальний пацан!!!

Син розбив м’ячем вікно, люстру, акваріум та сервант. Батько взявся за ремінь. Син з-під лоба:
– Ти звичайно, можеш мене побити... Але я помщуся на твоїх онуках!