Англія. Клуб.
– Джентлмени! Вчора зі мною сталася дуже цікава історія. Холодний вечір. За вікном злива. Я сиджу біля каміна. Стук у двері. Відчиняю. Стоїть леді надзвичайної краси. Промокла наскрізь.
– І що потім, сер?
– Звичайно, джентлмени, я її запросив у помешкання. Вона дуже змерзла і попросила віскі. Але віскі її не зігрів й вона попросила дозволу присісти мені на коліна.
– І що далі, сер?
– Присягаюся, джентлмени, не мине й півроку – і вона буде моєю!

Новий український – своєму кенту:
– В тебе нова секретарка блондинка?!! Нащо?!! Вона, мабуть, дурепа?!!
– Колишня секретарка була чорнявою й розумною... Але коли звільнилася – пів фірми з собою прихопила!!!

– Татко! Знайомся – це Сашко!
– Чудово! А ти хто?

Приходить хлопець влаштовуватись продавцем. Шеф:
– Ставай за прилавок! Перевірю, як ти можеш працювати!
Заходить покупець:
– У вас звичайні олівці є?
– Ні...
Покупець йде геть. Шеф:
– Е-е, так не піде – всіх клієнтів розженеш! Треба казати „Вибачте, сьогодні у нас, на жаль, немає звичайних олівців, але є у широкому асортименті кольорові олівці, фломастери, маркери, олійна та акварельна фарби, туш, гуаш! Вчись!”
Через півгодини до кабінету шефа забігає геть роззлючений покупець:
– Шо це за цирк?!! Ви шо, знущаєтесь! У вас за прилавком стоїт ідіот! Я цього довбня питаю: „Є туалетний папір?” А він: „Вибачте, сьогодні у нас, на жаль, немає туалетного паперу, але є у широкому асортименті липкий папір, копіювальний папір, наждачний папір!”

Бабця онукові:
– Ось тобі срібна ложечка! Поставиш у чашку з чаєм – всі мікроби загинуть!
– А як я буду чай з дохлими мікробами пити?

Український народ не може довго терпіти безлад у країні. Тому дуже швидко звикає.

Молода симпатична дівчина здає екзамен з економіки. Дуже детально розповідає теорію Адама Сміта, але чомусь весь час називає його просто „Сміт”. Професор поблажливо:
– Скажіть, а яке ім’я у Сміта?
Дівчина мовчить. Професор:
– Не хвилютесь... Згадайте, а яке ім’я було у першого чоловіка?
Дівчина знітилася, почервоніла, очі до долу:
– Валєра...

Минуло 30 років від дня весілля. Лежить подружжя у ліжку. Чоловік філософствує:
– Квартира в нас є, у гарному центральному районі, велика, з євроремонтом, з козирними меблями, з апаратурою та технікою, метро поруч... „Мерседес” є... Трьохповерхова дача біля Києва є... Але 30 років тому я лежав поруч з молодою й дуже гарною, коханою жінкою... Але ми тоді жили в злиднях...
Дружина:
– Молоду й гарну і зараз знайдеш... А злидні я тобі забезпечу...

1992 рік. Роки правління Леоніда Кравчука. Київ. Гідропарк. Станція рятувальників. Об’ява по радіо:
„У зв’язку з проголошенням української мови державною звертання про допомогу на воді іншими мовами розглядатися не будуть!”

Рувім стоїть у парку під деревом. Щось бурмоче. Підходить Абраша:
– І шо ти дєлаєш?
– Молюсь до Бога, шоб он мінє стоко грошей, як ліст’єв на цьом дубє.
– Ой, а як он даст, то зі мной подєлішся?
– Ой, молісь сам! Шо у паркє мало дубов?