Водить батько зоопарком хлопчика малого.
— Ти ж уважно придивляйся,— поучає строго.—
Он двогорбий верблюдяра, корабель пустині.
Бач, у нього, дармоїда, два горби на спині.
Він до їжі як дорветься, то вже не зіває:
Сам по горло нажереться і в горби напхає.
О, дивися! Встав на ноги, до бар'єра суне...
Можеш, синку, дулю дати. Ось побачиш, плюне.
А хлопчина рад старатись! Роздражнив тварину,
Тицьнув дулю й заховався батькові за спину.
Як крутнеться та як плюне бісова худоба!
Заліпило батьку очі, заплювало лоба.
Батько хлопця смик за вухо, потім за волосся.
— Ну яке ж ...

— В мене, тату, білий ніс,— хлопчик батька смика.—
А чому ж у тебе він сизий, як в індика?
Безтолковий твій вопрос,— блимнув батько скоса.—
Ти іще молокосос для такого носа.

Подорожні ішли
Та й сокиру знайшли.
Молодий радіє щиро:
— Значить, маємо сокиру.—
Старший мовив: — Маю я,
Бо сокира це моя.
Десь позаду загукали:
— Ви сокиру в нас украли! —
Хтось, усівшись на коня,
Подорожніх доганя.
Старший мовив: — Це погано.
Мати будем прочухана.—
А молодший скоса глянув, сплюнув набік і сказав:
— Будеш мати прочухана, бо сокиру ти украв.
Споконвіку так ведеться між лукавими людьми:
Сам грішить, а попадеться, заявляє: — Винні ми!

Мала жінка чоловіка — пияка страшного
Та й хотіла відучити його від спиртного.
Забрів якось той п'янюга десь на кладовище,
Впав у яму неглибоку, спить, аж носом свище.
Знайшла його бідна жінка, сіла біля ями,
Заливається сльозами, примовля словами:
— Покійничку любесенький, чоловіче рідний!
Принесла я тобі їсти, покійничку бідний...
А той з ями виткнув носа: — Та годі там хлипать!
Нащо мені твоя їжа? Неси краще випить.
Це простенька побрехенька, та в моралі сила:
Не всякого горбатого виправить могила.

Бідняку сказав глитай:
— Борг скоріше повертай!
— Не виходить,— мовив той,— як я не кручуся.
Свинку виведу продам, там і розплачуся.—
Потягли вони удвох продавати свинку.
Опинились між людьми на великім ринку.
— Свинка ця,— кричить бідняк,— незвичайна досить!
По дванадцять поросят кожен раз приносить.—
Біднякові багатій помагає басом:
— Але може й двадцять п'ять сипонути часом!
— Тьфу ти! — сердиться бідняк.— От брехун горлатий!
Розумію я, чому він такий багатий.
Йдуть століття, а закон непорушний діє:
В багачі виходить той, хто дурити вміє.

ТАРАС БУЛЬБА У КИЄВІ

Майже поема

В темну нічку-петрівочку сон мені приснився,
Що славетний Тарас Бульба в Києві з'явився.
Іде козак Хрещатиком, іде, бадьориться.
— Яка ж тепер,— каже,— гарна та пишна столиця!
Хотів би я поїздити, на все подивиться,
Якби дали ту карету, що без коней мчиться.
Гей, підкликав козак славний до себе таксиста.
Довго їздив, милувався красотами міста.
Як на Виставці заходив в ясні павільйони,
Скидав шапку й відважував глибокі поклони.
— Пишаюся золотими людськими руками,
Це ж у вас не павільйони, а, їй-богу, храми.
І прекрасно, що к...

ЧУДОДІЙНИЙ БОРЩ

Серед ночі в завірюху стука хтось до хати.
— Гей, хазяєчко, чи пустиш переночувати?
Документи покажу вам. Я боєць піхоти.
Ми в похід ходили вчора. Я відстав від роти.
Дві доби блукав у лісі, не знайшов дороги.
Дві доби не їв нічого, приморозив ноги.—
За дверима чути голос: — Вірю вам прекрасно.
Я одна, а ви мужчина. Це мені опасно.—
А солдат зубами дзвонить: — Що ж тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого. Не почну ж кусатись.—
За дверима той же голос: — Та воно-то ясно.
Темна ж ніч, а ви мужчина. Це мені опасно.—
А солдат: — Та я ж кажу вам, зби...

Я сало дуже полюбляю
> Як диты люблять шоколад.
> Бэз нёго мучусь и страждаю
> Як бэз патронив автомат
> Вирши про тэбэ я складаю
> Та писни про тэбэ пою.
> О сало я тэбэ кохаю,
> О сало я тэбэ люблю.
> Уси навкругы кажуть "досыть"!
> "Навищо сала стильки жрать?"
> Алэ колы мий шлунок просыть
> Не можу довго я чекать.
> Колы у дзэркало дывлюсь я
> Та бачу товстый,жирный зад
> Я з ниг тоди чомусь валюся
> Шматочку сала вже не рад..

Каждому человеку, которому ты даришь своё доверие, ты даёшь в руки меч. Им он может тебя защитить или уничтожить.

ПЕСОК И КАМЕНЬ
Вторник, 29 Мая 2012 г. 23:34 (ссылка)
Как-то, два друга много дней шли в пустыне. Однажды они поспорили, и один из них сгоряча дал пощёчину другому. Его друг, почувствовал боль, но ничего не сказал. Молча, он написал на песке: “Сегодня мой самый лучший друг дал мне пощёчину“.

Друзья продолжали идти, и через много дней нашли оазис, в котором они решили искупаться. Тот, который получил пощёчину, едва не утонул и его друг его спас. Когда он пришёл в себя, то высек на камне: “Сегодня мой самый лучший друг спас мне жизнь“. Первый спросил его:

- Когда я тебя обидел...