Львів. Привокзальниј ринок.
— Скажіть, кілограм ваших помідорів в міј пакунок влізе?
— Міј кілограм влізе!

Літо, спека, переповнена маршрутка. Дві жінки сваряться.
Перша:
— Відчиніть те вікно, бо сі вдушу!
Друга:
— Зачиніть, бо мене протягне!
І так весь час: Відчиніть, зачиніть…
Вујко не витримав: Нужбо спочатку зачинимо, нај та сі вдуше, а потім відчинимо — нај ту протягне, і вона здохне!!!

Їде хлопчина в метрі. Сидить, чита книжку. На зупинці заходе зріла пані. Хлопець піднімається та поступається жінці місцем.
— Юначе, а ви зі Львова?
— Так, а як ви здогадались?
— Ви мені місцем поступились.
— А ви часом не з Донецька?
— Так, а як ви здогадались?!
— Ви мені навіть «дякую» не сказали…

Закинули американці в Україну диверсантів. Висадилися в лісі, закопали парашути, переодягнулися в українськиј одяг. Шкандибають по дорозі через село, бачать дід на лавці сидить люльку попалює. Проходячи поруч, першиј:
— Здоров, діду!
— Здорові, американські розвідники!
Першиј поперхнувшись:
— Діду, та які ж ми американські розвідники, коли ми гарні українські хлопці…
— Та які ви гарні українськи хлопці, коли ви негри губаті…

Їх ма кожен — зручні домашні штани, в яких соромно вијти до крамниці…

Двоє українців навпроти громадського туалету:
— А чому на дверях буква «М»?
— А туди москалі ходять.
— А чому буква «Ж»?
— А туди жиди ходять.
— А де ж нам тоді?!
— Україна наша, де хочемо — туди ј ходемо!

Віктор Хведорович дуже задоволениј підготовкою до Евро 2012, јому сподобались і готелі в Варшаві, і стадіјон в Ґданську.

Американці з гуцулами посперечалися, в кого старі довше живуть. Приїхали гуцули в Америку і в старому рајоні, в лікарні під крапельницею в реанімації знајшли 103-річного дідуся…
Поїхали американці в Карпати. Бачать з гори на великіј швидкості стариј гуцул спускається. Јого зупиняють, питають, скільки јому років. Він одповіда:
— 102.
Американці з полегшенням зітхають, гадають, що все — виграли. І тут один з них цікавиться:
— А куди ви так поспішаєте?
Стариј гуцул відповіда:
— Від батька втікаю.
Американці перезирнулися:
— А чому?
— Я дідові нагрубив.

— Слухај, Миколо, я знаю геніяльниј чин, як у ресторані безкоштовно поїсти.
— А ну, Петре, розповідај.
— Јдеш до гарного закладу незадовго до јого закриття. Замовляєш закусочку, најкращі страви, десерт, коньяк. Коли всі офіціянти розіјдуться останніј підіјде до тебе, ти кажеш: «А я вже заплатив вашому колезі, що пішов».
Наступного дня вони пішли до ресторану. Замовляються усим за повною програмою, сидять. Нарешті підходе останніј офіціянт:
— Дарујте, але ми вже зачиняємося, прошу оплатити замовлення.
Петро:
— Але ми вже вашому колезі гроші дали.
Микола:
— До речі, нам ще довго чекати решту?

— Галю, ти мене не так зрозуміла!
— Це я тебе не зрозуміла? Я чудово все зрозуміла! Ти поводишся зі мною, як зі собакою: принеси, подај, принеси, подај.
— Галюнько, ти помиляєшся!
— Що? Це я помиляюся? Ось зараз як візьму палицю!
— Галю, тубо!